Любеч
Місто з першої сторінки літопису: 882 рік, зʼїзд князів 1097-го і дитинець, розкопаний Рибаковим.
Літопис уперше називає Любеч під 882 роком — тим самим, яким датує похід Олега Віщого на Київ; за ЕСУ це Іпатіївський список, а разом у літописах місто зринає тринадцять разів. Знає його й візантійський імператор Костянтин Багрянородний у трактаті «Про управління імперією». 1016 року під Любечем Ярослав Мудрий розбив Святополка Окаянного — по тій перемозі й сів у Києві (ЕСУ). Головна дата — 19 жовтня 1097 року: сюди зʼїхалися шестеро князів — київський Святополк Ізяславич, переяславський Володимир Мономах, чернігівські Давид і Олег Святославичі, волинський Давид Ігорович і теребовлянський Василько Ростиславич. Домовилися про пряме родове успадкування замість сеньйорату: «кождо да держить отчину свою». Порозуміння не пережило й місяця — одразу по зʼїзді Василька осліпили за наказом Святополка й Давида Ігоровича. 1135 року в Любечі зібрався другий зʼїзд. Дитинець копали довго: 1948 року почав Г. Гончаров, у 1957–1960 роках Борис Рибаков відкрив укріплення, вежі, князівський палац і церкву, посад у 1989–1990 роках обстежував А. Козаков. За Печерським патериком, у Любечі народився Антоній Печерський; заснований ним монастир у нагірній частині наприкінці XVII століття відбудував Іван Мазепа, а 1786 року його закрили. Нині тут історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч», створений 2008 року, і памʼятники Антонію та Малуші з Володимиром. Повномасштабна війна селище оминула: у вересні 2022 року селищний голова Валерій Костильов казав, що руйнувань і загиблих у громаді не було, музей уцілів, а працівники облаштували укриття в підвалі.
Прикордоння з білоруссю: безпекову ситуацію звіряйте перед виїздом. Замкова гора — це вали й краєвид на Дніпро, а не відбудований замок. Музейний комплекс «Древній Любеч» — вул. Преображенська, 26.